Гіперактивна дитина: діагноз чи вигадки мам

Гіперактивна дитина, що робити

«Дурниця, звичайний дитина!» – впевнено заявляють представники старшого покоління. «Всі діти активні!» – говорять інші мами. А тим часом гіперактивна дитина не дає передихнути ні на секунду. Поговоримо про реальний діагноз синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю та розглянемо досвід матусь, у яких є такі діти.

Коментар психолога: «СДУГ не лікується, але з ним можна жити»

Дуже часто гіперактивна дитина насправді такою не є. Як наслідок при помилковому діагнозі СДУГ дітям прописуються психостимулятори і антидеприсанти. Таке лікування негативно впливає на фізичний і психічний стан дитини.

Тому важливо в першу чергу знайти фахівця, який вміє відрізняти СДУГ від інших проблем.

Як відрізнити саме синдром дефіциту уваги і гіперактивності? Для цього діагнозу характерні дуже суперечливі форми поведінки:

  • «псевдовідсутність», коли дитина перебуває з вами і в той же час вона подумки не тут, вона наче вимкнена;
  • імпульсивні зміну напряму активності;
  • некерованість.

Якщо ви помітили такі ознаки, варто обов’язково звернутися до психолога. Щоб підтвердити або спростувати побоювання.

При виборі стратегії подолання проблеми важливо розуміти, що лежить в основі труднощів поведінки дитини.

Чому заводиться моторчик гіперактивності

СДУГ не слід приписувати дуже активній дитині, яка просто цікавиться світом і є надто енергійною. Дуже активний і неслухняний малюк часом – наслідок поганого виховання або стресового стану (розлучення батьків, смерть когось із близьких людей і т. д.). Що не можна сказати про синдром гіперактивності. Цей стан виникає на тлі різних психофізіологічних змін центральної нервової системи, а також інших захворювань, як, наприклад, алергія.

Гіперактивна дитина часто стає центром уваги педагогів та психологів у дошкільних закладах або у початкових класах. Запитаєте, чому не батьками? Часто вони списують не зовсім стандартну поведінку свого чада на звичайні пустощі або поганий настрій.

Тривожні дзвіночки для психолога

Отже, коли потрібно бити на сполох і звертатися до психологів? СДУГ, як правило, проявляється в 3-4 роки, коли помітні порушення з боку:

  1. уваги;
  2. руху;
  3. комунікабельності.

Помітні недоліки в координації дрібної моторики: дитина незграбна, не може самостійно зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, освоювати навички малювання. На заняттях такі діти є непосидючими, швидко втрачають інтерес та увагу до інформації. Вони не можуть виконати завдання до кінця, часто відволікаються.

Якщо в сім’ї є брати, сестри, батьки часто порівнюють гіперактивну дитину з ними. Тим самим посилюючи ситуацію. Гіперактивні діти не дуже відповідально ставляться до доручень дорослих, рідко допомагають батькам. На зауваження відповідають впертістю, агресією. Слова заборони або будь-якого покарання не сприймаються і мають тільки негативний ефект.

До підліткового періоду деякі прояви синдрому зникають, а от інші, навпаки, загострюються, наприклад, імпульсивність, ворожість, недоброзичливість і т. д., які зберігаються і в дорослому віці. Такі якості негативно позначаються на особистому житті, а також комунікації в соціумі.

Як приборкати «бурю»: поради батькам

Гіперактивна дитина потребує великої уваги. СДУГ піддається корекції, вимагає допомоги з боку батьків, педагогів, психологів і лікарів. Включає ряд методів, які в сукупності дають прекрасні результати:

  • харчування є невід’ємним компонентом корекції поведінки. Багато продуктів можуть спровокувати активність головного мозку, тим самим посилюючи і без того непросту ситуацію. Так, наприклад, фаст фуди, газована вода, солодке і т. д. не тільки завдають шкоди вазі, але і збільшують збудливість головного мозку. Наявність у продуктах різних консервантів, барвників також негативно позначається на стані здоров’я. Правильний раціон допоможе покращити не лише фізичне, але й психологічний стан дитини;
  • говоримо «ні» заборонам. Чим більше заборон, тим більше наростає імпульсивність і негатив. Намагайтеся відволікти малюка, пропонуючи йому щось інше. Наприклад, якщо він стрибає на дивані, не слід говорити – не стрибай. А запропонуйте йому інші дію, наприклад – а скільки ти зможеш скласти кубиків вгору? або, а давай пограємо в міста і т. д. Тим самим ви відволікаєте малечу від неправильної дії без застосування заборонених слів або покарань;
  • фізичні вправи і спорт. Заняття спортом дозволяють дитині дисциплінувати себе, допомагаючи стати більш організованою. Підвищують самооцінку, перешкоджають розвитку комплексів;
  • обмеження перебування біля комп’ютера, телефону, планшета, телевізора. Вченими давно доведено згубний вплив на здоров’я тривалого використання гаджетів. Батьки повинні обмежувати це проведення часу і захоплювати малюка іншими заняттями, наприклад, читанням, малюванням, ліпленням і т. д;
  • прищеплюємо дисципліну. Багато батьків намагаються нав’язати дисципліну в армійському режимі, тим самим більше віддаляючи дитину від себе, особливо якщо вона гіперактивна. У такій справі потрібна мудрість і гнучкість вимог. Необхідно спокійно пояснити своїй дитині, якщо вона не виконає ваше прохання, тоді буде позбавлена деяких своїх захоплень (катання на велосипеді, ігри на комп’ютері, походу в кіно і т. д.);
  • створюємо умови. Щоб виконати домашнє завдання, дитині потрібна обстановка, яка не відволікає її увагу. Знайдіть в квартирі затишне місце без дратівливих чинників. Під час виконання завдань, намагайтеся робити перерви, дозволяйте дитині відволікатися через кожні 20-25 хвилин;
  • привчаємо до порядку. Дитина повинна розуміти, що після гри всі іграшки повинні бути зібрані. Ті ж вимоги і до одягу. Дуже допомагають у розвитку навичок самоорганізація – колірні маркування, наприклад, кольорові стікери дозволять зорієнтуватися малюкові, що повинно знаходитися на якому місці. Можна позначити колірними маркуванням шафи для зошитів і книжок, для речей, для іграшок і т. д. Дітям старшого віку не давайте більше двох інструкцій у день для виконання. Краще якщо вони будуть записані на папері або дошці. Наприклад: полий квіти, винеси сміття і т. д.
  • атмосфера в родині. Конфлікти і сварки погіршують стан гіперактивної дитини, тому дорослі повинні розуміти і враховувати цей факт. Зрозумійте всі сімейні неприємності, вона пов’язує з собою і деколи робить помилкові висновки. Завдання дорослих захистити дитину від негативного впливу з’ясування відносин. Сім’ї слід частіше проводити разом час, організовувати походи на природу, в театр, кіно. Спільне проведення вільного часу є кращою терапією синдрому гіперактивності.
  • співпраця з фахівцями. Часом дорослі не можуть самостійно впоратися з дитиною, тому допомога з боку, сприяє кращій психологічної корекції. Спільний тандем з фахівцями дає прекрасні результати. Педагоги і психологи грають важливу роль в житті гіперактивних дітей;
  • якщо гіперактивність пов’язана з певним захворюваннями, лікар підбере необхідне лікування, тим самим поліпшить стан здоров’я дитини. Лікувальний масаж і гімнастика зміцнюють не тільки фізичний дух, але психологічний стан.

На сам кінець хочеться ще раз відзначити, корекція синдрому гіперактивності можлива, але тільки при правильному підході і за допомогою фахівців. Чим раніше звернути увагу на відхилення, тим кращі результати. Пам’ятайте, самостійна терапія може призвести до ускладнення ситуації.

Читайте також про методику виховання Б. Спока.

Гіперактивна дитина: досвід батьків

Своїм досвідом поділилися батьки дітей с синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю.

«Я показую картинки – він бігає колами. Вибачте, але мені здається, у вас СДУГ»

Ольга, 29 років, мама п’ятирічного Єгора

Вже в декілька місяців мій син був надто активний. Він почав рано розвиватися: у півроку встав на ніжки, у 8 місяців пішов. З дев’яти місяців мій живчик вже щосили бігав по квартирі і не раз наражався на небезпеку, дотягуючись до гострих і ріжучих предметів. На вулиці, коли інші діти спокійно сиділи в пісочниці, Єгорка намотував круги по майданчику і навколо будинку.

В півтора роки з’явилися істерики і агресія: дитину неможливо було відвести з майданчика без сліз. Він завжди влаштовував трагедію з валянням на підлозі і гучним криком. Якщо ж хтось зачіпав його, брав іграшки або ламав те, що він побудував, Єгор ставав некерованим і ліз битися.

Я бачила, що щось не так, але всі навколо мені впевнено заявляли, що він такий же, як і всі, що це звичайна дитина.

В садочок ми пішли ближче до трьох років, після пари місяців мене викликала на розмову психолог. Вона і підтвердила мої думки, заявивши: «З хлопчиком не все в порядку, поведінка неадекватно, вам треба звернутися до невролога».

Втім, до невролога я і так збиралася, тому що у Єгора була сильна затримка в розвитку мови. Слів десять, не більше, і відвідування дитячого садочку ситуацію не виправляло.

Я прийшла на прийом, описала всі наші проблеми, але лікар сказала, що все гаразд, потрібно трохи скорегувати поведінку. Втім, порадила сходити до психіатра. Психіатр сказала, що серйозних проблем вона не помітила, і відправила назад до невролога. Той відправив нас до логопеда.

Логопед спробувала позайматися з Єгором, але після розвела руками. «Його неможливо організувати. Замість занять він носиться. Я розповідаю про кольори – він тягає стільці. Я показую картинки – він бігає колами. Вибачте, але мені здається, у вас гіперактивна дитина.

Так я вперше задумалася про діагноз СДУГ. Я почала читати про нього, і половину описаних ознак відразу ж знайшла у нас: він не боїться незнайомих людей, він лізе всюди, у нього немає страху, він смокче палець і гризе нігті. Невролог мої побоювання підтвердила: так, можливо, СДУГ. Але це не лікується. Треба коригувати заняттями.

Вже рік ми живемо з цим діагнозом. Мову поправили завдяки терпінню логопеда і його індивідуальним заняттям. Єгор займається з дефектологом, в саду –  з психологом. Віддала на секцію волейболу – хоч там він може виплеснути свою енергію. Поки справляємося без ліків. Але гіперактивна дитина – це важко. Що далі – яка школа, які заняття? Поки що боюся навіть думати.

«Це дуже складно, коли в тебе гіперактивна дитина. Скажу чесно, це навіть нестерпно»

Юлія, 38 років, прийомна мама десятирічного Саші

Саша – не моя дитина. Ми всиновили його піврічним. З перших днів я побачила, що дитина неспокійна: толком ні сну, ні спокійного неспання. Але я була до цього готова, я розуміла, що дитина з дитбудинку – це завжди складно. Діагноз СДУГ йому поставили в п’ятирічному віці, раніше такий діагноз не ставиться.

Інтелект – як у всіх, а от з поведінкою проблеми: гіперактивність, дратівливість, неуважність. Лікарі періодично прописують курси ліків: в основному, це ноотропи. Психіатри ставлять розлад особистості і поведінки, дисфункцію головного мозку.

У дитячий садок Саша не ходив, а от у школу пішов з семи років, у звичайну. Вчиться погано, два рази залишався на другий рік, потім його перевели в корекційний клас. Я не працюю, так як дитину потрібно постійно контролювати, адже поведінка у нього жахлива.

Наприклад, він може спеціально штовхнути малу дитину на вулиці, підставити підніжку, а потім сміятися так зловісно, що всі навколо будуть обертатися.

Він постійно носиться і робить щось огидне. Грубить, грубіянить. Якщо я беру його за руку, вивертається. Якщо я щось пояснюю йому, то він дивиться на мене скляним поглядом, ніби крізь мене, і я розумію, що він «у відключці». З першого разу він ніколи нічого не робить, мені треба говорити йому по сто разів, перетворюючись на папугу. Якщо ж я починаю на нього тиснути, він влаштовує істерики.

Лікарі постійно підбирають ліки. І від усього різні побічні реакції: то він стає загальмованим, то в нього галюцинації, то дивні думки, то істеричний сміх. Це дуже складно – виховувати таку дитину. І скажу чесно, це навіть нестерпно.

«З кожним місяцем стає все складніше. Іноді зриваюсь, кричу…»

Марія, 32 роки, синові Матвію 4,5 роки

Про те, що в мене гіперактивна дитина, я зрозуміла в півтора року. Син ламає всі іграшки, постійно носиться, кричить і заявляє про себе. Коли він знаходиться в натовпі, то починає істерити і привертати до себе увагу. А коли ми поїхали на море, то від нових вражень він впадав в істерику буквально скрізь. У Матвія є і нав’язливі рухи: навіть якщо він сидить, його ноги і руки хитаються, а в дитячому саду на святах він влаштовує такі шоу, що я сиджу і червонію.

Я намагалася з ним розмовляти, пояснювати, докоряти. Начебто такі розмови корисні. Він слухає, киває, а потім знову все робить по-своєму.

Я зверталася до невролога: та зробила якісь тести, поспілкувалася з ним і підтвердила діагноз СДУГ у слабкій формі. Але з віком гіперактивність може посилитися.

Нам поки прописали просто вітаміни і порадили походити до психолога. Крім цього Матвій відвідує логопеда і танці. Але з кожним місяцем стає все складніше: від вихователів у садку постійно лунають скарги, вдома за погану поведінку намагаюся карати заборонами: він уже позбавлений телефону, планшета, і мультфільмів, але нічого не допомагає. Іноді зриваюсь, кричу.

А ще дуже соромно за його поведінку. Я поки що тільки почала ходити по лікарях. У планах відвести дитину до психіатра і знайти лікаря, який пропише не вітамінки, а нормальне лікування.

Знайшли помилку в статті? Виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Вибачте, просто автори сайту, як і читачі, є молодими та, часом, втомленими батьками.